Вчительське серце

Педагогічне есе

У серце увійде лише те,

що йде від серця...

«Вчительське серце... Ти б'єшся в усіх куточках нашої школи, надихаєш на розумне, добре, вічне. Горе і радість, пронизуючи наскрізь, закарбовуються рубцями у твоєму єстві... Живи ж у віках, велике Учительське Серце!», - так написала в одному із творів моя учениця. Ці щирі слова, у які вкладено часточку дитячої душі, були для мене найвищим доказом того, що мене визнали як педагога, наставника, друга...

Завжди у вирій школи, села, району - така вже вдача моя:

Не спиняйся, йди через тернії тії колючі!

Неси віру й надію в народ!..

Вчителем мріяла стати з дитинства. Пам'ятаю, як колись брала конспекти своєї старшої сестри і сідала в окремій кімнаті, де «проводила уроки». У мене були уявні учні, яким я розповідала про українську мову, її милозвучність та невичерпне багатство. Я знайомила їх з багатющою літературною спадщиною українського народу - мудрого та справедливого, гостинного та доброзичливого, роботящого та життєрадісного, гордого та сміливого... Звичайно, я потребувала допомоги, поради, натяку. Тож моїм наставником, другом і помічником стала моя старша сестра - Шелест Л.І., яка працює вчителем української мови та літератури. Я досі прислухаюся до її мудрих порад, які допомагають мені в будь-якій ситуації.

Сьогодні, коли за плечима вже є певний досвід роботи, я намагаюся зазирнути в себе і запитати, чи правильний вибір у житті зробила. Перед очима постають допитливі, живі дитячі очі, які вдивляються в тебе і з нетерпінням чекають твого слова. А ти, зважуючи кожне слово, немов діамант на чутливих терезах, навчаєш їх бути відкритими і чемними, тактовними і щирими, готовими відгукнутися на чужий біль чи просто на прохання по допомогу. Якщо бути відвертим, то навіть не навчаєш, а пробуджуєш у своїх учнях позитивні якості, які були закладені у їх душі самою природою, які знаходяться в їхніх генах ще від діда-прадіда. І коли після відвертих обмінів думками ти читаєш дитячі твори, де лунають далеко не дитячі інтонації, де чітко вимальовується цілком доросле сприйняття об'єктивної реальності, і на перше місце виходять такі якості як людяність, великодушність і патріотизм, мимоволі задаєш собі запитання: «А чи щаслива ти?..»

«Так, щаслива», - відповідаю я. Щаслива тому, що займаюсь улюбленою справою. Щаслива тому, що спонукаю своїх вихованців до внутрішнього діалогу. Щаслива тому, що спостерігаю їх духовне зростання, в деякій мірі завдяки і моїй нелегкій, але благородній праці. В таку хвилину думаєш і глибоко віриш в те, що:

Щасливий той, хто, не скорившись долі,

Щодня прямує до омріяних висот.

Щасливий той, хто на своєму полі

Колосся виростив, а не чіпкий осот.